4 вересня 1985 року у таборі біля села Кучино (Пермський край, Росія) загинув Василь Семенович Стус, український поет, яскравий представник культурного руху шістдесятників, правозахисник, Герой України.
Народився 6 січня 1938-го в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного університету (нині місто Донецьк). Працював учителем, став писати вірші. Літературний редактор газети «Соціалістичний Донбас», аспірант Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук УРСР у Києві.
4 вересня 1965-го, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», разом з Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом взяв участь в акції протесту проти арештів українських інтелектуалів. За що був відрахований із аспірантури. А радянські видавництва відмовилися друкувати його поетичні збірки «Круговерть» і «Зимові дерева» (остання опублікована у самвидаві та в Бельгії).
Василь Стус приєднався до групи захисту прав людини, у відритих листах до панівних органів влади критикував згортання «відлиги» і повернення до тоталітаризму, порушення прав людини. Заарештований 12 січня 1972-го і засуджений за «антирадянську агітацію й пропаганду» до 5 років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання відбував у таборах Мордовії, більшість написаних ним віршів вилучалися і знищувалися. В 1977-му висланий у селище імені Матросова Магаданської області, де працював на золотокопальнях.
Повернувшись до Києва, відмовився від радянського громадянства («Бути радянським громадянином – значить бути рабом») і приєднався до Української Гельсінської групи захисту прав людини. Працював звичайним робітником на заводах. У травні 1980-го заарештований вдруге, визнаний «особливо небезпечним рецидивістом» і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Під час процесу відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, але суд не прийняв відвід.
Покарання відбував у таборі в Кучино. Від 1981-го не бачився з родиною. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями неодноразово оголошував голодування. Помер в ніч на 4 вересня 1985-го під час безстрокового сухого голодування.
Василь Стус похований на табірному цвинтарі, в 1989-му перепохований на Байковому кладовищі.
Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно).
«1980 рік ознаменувався в нашій країні багатьма несправедливими вироками та переслідуваннями правозахисників. Але навіть на цьому трагічному тлі вирок українському поетові Василю Стусу виділяється своєю не людяністю. Життя людини ламається без залишку – як розплата за елементарну порядність та нонконформізм, за вірність своїм переживанням, своєму «я»…» – писав у зверненні до світової громадськості відомий російський вчений і правозахисник Андрій Сахаров.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент
